Гімн, отруєна стріла та привид імперії. Що приховує шедевр Юзефа Брандта «Богородиця»?

Картина «Війська Речі Посполитої славлять Богородицю перед битвою» («Богородиця») написана польським художником-баталістом Юзефом Брандтом. 1909. Національний музей у Вроцлаві. 

Юзеф Брандт створив «Богородицю» у 1909 році — в час, коли Російська імперія, що роздиралася наслідками першої революції, тріщала по швах і намагалася втримати свій порядок жорстокою реакцією. У цей глухий період сутінків імперського режиму митець звертається до епопеї 1621 року, повертаючи суспільству пам'ять про час, коли об'єднана сила розбила загарбницьку навалу.

Польського художника Юзефа Брандта (1841 – 1915) називають поетом українських степів і  козаччини. Творив переважно батальні образи на тлі козацько-татарських битв і війни зі шведами XVII сторіччя.

Юзеф Брандт справив великий вплив на польське малярство та літературу, зокрема на творчість Генріка Сенкевича, надихнувши його на написання знаменитої трилогії «Вогнем та мечем».

Назва полотна — «Богородиця» — є ключем до всієї композиції. Вона відсилає до найдавнішого польського релігійного гімну, який століттями слугував для воїнів і молитвою, і бойовим маршем.

Ходкевич на картинах Юзефа Брандта (фрагмент) та на портреті Леона Каплінського.

Саме цю пісню, за переказами, співали під Грюнвальдом, і саме вона лунає над полем напередодні Хотинської битви. На картині вершники застигли в єдиному пориві: їхні обличчя суворі, погляди звернені до неба, а у центрі лави майорить величезний бойовий стяг із зображенням Діви Марії.

У центрі композиції на другому плані, на білому коні, Брандт зобразив великого гетьмана литовського Яна Кароля Ходкевича (1560 – 1621). Він очолював командування усією обороною, проте, будучи важко хворим, помер безпосередньо в таборі у розпал виснажливої облоги.

Поруч із регулярним коронним військом — гусарами та панцирними товаришами — вирішальну роль у цій битві відіграли запорозькі козаки.

Гетьман Петро Сагайдачний привів під Хотин близько 40 тисяч козаків, що становило понад половину всієї християнської армії. Без цього підкріплення 30-тисячне польсько-литовське військо просто не вистояло б проти 100-тисячної османської армії султана Османа II.

Петро Конашевич-Сагайдачний. Портрет, написаний Гаврилом Васьком у Чернігові, між 1840 і 1860 роками. Експозиція Національного музею історії України,

Козаки прийняли на себе найжорстокіші удари ворога, а нічні контратаки під проводом Сагайдачного остаточно виснажили турецьке військо і змусили його підписати мир.

Для самого Сагайдачного ця перемога стала фатальною. В одному з найзапекліших боїв він зазнав поранення отруєною стрілою — гірка іронія долі для майстра лука, чиє прізвисько походить від слова «сагайдак».

Отрута діяла повільно, спричинивши важке зараження крові. Польський король Сигизмунд III навіть прислав власного лікаря, але тогочасна медицина виявилася безсилою.

Уже смертельно хворим, у спеціальній кареті гетьман повернувся до Києва, де до останніх днів розпоряджався справами: заповів свої статки Київській, Львівській та Луцькій братським школам і відновленню монастирів. 10 квітня 1622 року видатний полководець відійшов у вічність і був похований у Києво-Братському монастирі.

Майстер свідомо зробив обличчя воїнів на картині схожими одне на одне, із однаково привідкритими у співі вустами. Він пожертвував портретною індивідуальністю заради епічного масштабу, перетворивши кавалеристів на єдину монументальну силу.

Порівнявши портрет Юзефа Брандта з обличчями воїнів на передньому плані «Богородиці», вашій авторці важко не помітити дивовижну, майже містичну схожість.

Портрет Юзефа Брандта роботи Болеслава Шанковського.

Подивіться на характерні риси самóго Брандта в зрілому віці: високий, виразний лоб і лисина; поважні, пишні сиві вуса; овальна форма обличчя, міцне підборіддя та глибоко посаджені, уважні очі.

А тепер погляньте на ключових постатей на картині!

Вершник на першому плані ліворуч (на темному коні): той самий лоб, характерні вуса, обриси обличчя — це ж буквально портрет літнього Брандта, вдягнутого у жупан!

Вершник праворуч (у золотистому жупані): знову ті самі знайомі риси.

Це далеко не випадковість, а відомий у класичному живописі прийом.

Багато видатних майстрів (від Веласкеса до Рембрандта і Матейка) писали власні риси у великих історичних полотнах.

Написана у 1909 році, коли Брандту було вже за 60, «Богородиця» стала його підсумковим, наймонументальнішим твором.

Вкладаючи власне обличчя в риси воїнів, 70-річний художник буквально «встає в стрій» разом зі своїми героями, асоціюючи себе з цією епохою та її духовною силою.

Я бачу малиново-червоний стяг у центрі (з ликом Богородиці): що це? Це головний сакрально-бойовий прапор (хоругва). Малиновий та червоний кольори традиційно були основними як для коронного війська, так і для українського козацтва (малиновий стяг — класичний символ Запорозького Війська).

Картина «Війська Речі Посполитої славлять Богородицю перед битвою» (фрагмент).

Чому попереду? На ньому зображена Богородиця (Одигітрія/Оранта), що прямо пояснює назву картини. Саме під цим святим ликом військо єднається в спільній молитві. Брандт висуває його на перший план як духовий центр усієї армії, а не лише окремого роду військ.

Що це  за загадковий синій стяг праворуч?

Синій (лазуровий) колір із золотим або срібним гербом/зображенням (на стягу у Брандта вирізняється геральдичний знак у золотому сяйві) — це хоругва Великого Князівства Литовського або персональний гетьманський стяг Яна Кароля Ходкевича (який був саме Великим гетьманом Литовським).

Також синій колір із золотими елементами (зірками, хрестом чи ликом) був дуже поширений серед козацьких полкових хоругв і шляхетських затяжних рот (зокрема русинських/українських земель, де синій і жовтий/золотий традиційно мали глибоке коріння).

Розміщення синьої та малинової хоругв поряд виділяє головних військових очільників та елітні підрозділи, які ведуть за собою весь кінний масив.

Чому біло-червоні прапори на дальньому плані?

Біло-червоні кольори (а також значки-пропорці на довгих гусарських піках) — це офіційна державна символіка Польського Королівства. Вони майорять ліворуч і в глибині композиції над стрункими рядами крилатих гусар.

Брандт будує глибину кадру: на передньому плані — авангард, командування, козацькі елементи та сакральні знамена, а за ними — розгорнуте в лаву гусарське військо під польськими та коронними стягами, що йде аж до самого горизонту.

Такий розподіл прапорів наочно показує, що під Хотином воювала не монолітна однорідна маса, а складна, різнобарвна союзна армія — коронна шляхта, литовські загони та козацькі полки, об'єднані єдиним малиновим стягом із ликом Богородиці.

У 1596 році молодий ротмістр Ян Кароль Ходкевич у складі війська Станіслава Жолкевського брав найактивнішу участь у придушенні повстання Северина Наливайка (зокрема під під час боїв під Білою Церквою та трагічної облоги на річці Солониця під Лубнами).

А вже через 25 років, у 1621 році, той самий Ходкевич (уже Великий гетьман Литовський) і українські козаки на чолі з Петром Сагайдачним стояли пліч-о-пліч у Хотинському таборі проти 100-тисячної турецької армії.

Мимоволі замислюєшся: як це корелюється і як це зрозуміти?

Під час повстання Наливайка (1596) коронна влада розглядала козаків як «сво свавільних людей» чи розбійників. Але за чверть століття, завдяки тонкій дипломатії та реформам Петра Конашевича-Сагайдачного, запорозьке козацтво перетворилося на дисципліноване, професійне та автономне військо, без якого Річ Посполита вже просто не могла захистити свої кордони.

Шляхтич Ходкевич був професійним військовим («закоханим у гусарію» і військову справу). Козаки Сагайдачного були професійними майстрами війни (пехотою та майстрами нічних атак). 

Попри криваве минуле 1596 року, у Хотинському таборі Ходкевич відкрито визнавав, що саме козацька стійкість утримує табір, а Сагайдачний шанував Ходкевича як досвідченого верховного полководця.

Сагайдачний висунув королю Сигізмунду III чіткі політичні вимоги за участь у Хотинській війні: скасування обмежень для козацтва, визнання прав православної церкви та легалізація козацького стану. Ходкевич і шляхта були змушені прийняти козаків як рівноправних партнерів на полі бою.

У 1621 році Хотинська війна стала зовнішньою екзистенційною загрозою для всього регіону. Якби Османська імперія прорвала Хотин, вона б знищила і Річ Посполиту, и загрожувала б самій Україні. Перед загрозою тотального знищення давні запеклі вороги були змушені ставати союзниками.

Тому цей сюжет вражає своєю суголосністю із сучасністю. Картина нагадує просту істину: перед обличчям загрози зі Сходу вирішальним чинником стає спільний голос та загартована єдність народів, які встали пліч-о-пліч за свою свободу.

Юзеф Брандт писал «Богородицю» у 1909 році, глибоко знаючи історію Речі Посполитої.

Для нього це полотно — це художній маніфест про те, що найбільші перемоги досягаються тоді, коли нація здатна переступити через минулі внутрішні чвари заради спільної вищої мети.

Ходкевич і козаки на картині, які разом співають єдиний гімн-молитву «Богородиця», — це символічне прощення і поєднання заради спасіння спільного дому.

Читайте також:

«Воїни Добра»: як Ряшів та харків’яни об’єднали серця українців, поляків і литовців

Сподобався матеріал?

Мережа місцевих медіа «Громада Груп» працює завдяки вашій довірі.

 Підтримайте незалежну регіональну журналістику донатом.